На теренах нинішньої Житомирщини існували й кріпацькі театри, хори, оркестри. Популярним був театр у маєтку поміщика Ілінського в с. Романові (тепер районний центр Житомирської області).
У 1804 році центром Волинської губернії став Житомир. А в 1809 році було побудоване перше стаціонарне приміщення театру (будинок був дерев'яний, мав 350 місць) за ініціативою волинського губернатора М.І.Камбурлея.

На жаль, пожежа театру в 1842 році спричинила занепад трупи.
Майже до кінця п'ятдесятих років Житомир театрального приміщення не мав. Мистецьке життя переселилося в приватні заможні будинки та до зали дворянського зібрання.

До другої світової війни в Житомирі, населення якого складало 95 тисяч жителів, було кілька театрів. Та після війни лишився лише один.
Театральна трупа в той час займала будівлю по вулиці Пушкінській (як уже було зазначено, будівля нинішньої обласної філармонії імені Святослава Ріхтера), яка була збудована у 1858 році і не зовсім вже відповідала сучасним нормам роботи театру. Відсутність додаткової репетиційної зали, спеціалізованих приміщень для виготовлення декорацій та зберігання їх у відповідних умовах, не достатня кількість гримерних кімнат стала багато інших проблем. До того ж будівля уже на той час вимагала капітального ремонту та реконструкції. Всі ці аргументи наштовхнули голову обласного виконавчого комітету Віктора Олександровича Кременецького наряду з вирішенням інших насущних проблем міста та області, з повною відповідальністю прийняти рішення про будівництво нового приміщення театру так він став ініціатором та організатором будівництва будівлі нового музично-драматичного театру в місті Житомирі.

Житомир тоді ще не оговтався після руйнівної війни але не дивлячись на це в 1957 році Кременецький В.О. отримав дозвіл Ради Міністрів СРСР на будівництво у Житомирі театру.
Було підготовлено і запропоновано три варіанти для будівництва театру. Та після детального розгляду усіх трьох запропонованих місць комісія визначилася з пріоритетною, на їхню думку, ділянкою, що знаходиться на площі Леніна (нині майдан Соборний). Адже для Житомира Соборний майдан – з давніх часів являється еспланадою центральною транспортною площею міста. У 1955 році першим післявоєнним Генеральним планом відбудови міста Житомира, площу Леніна остаточно визначили за статусом – центральною площею Житомира. З цього часу площу почали активно забудовувати і упорядковувати (демонтували трамвайні колії, заасфальтували). Тут проводилися паради та демонстрації, мітинги, масові заходи та гуляння.

Рішення містобудівної ради саме на цій площі збудувати театр було вірним, логічним не лише з архітектурної точки зору але і з морально-культурних поглядів. Адже Театр знаходиться завше в центрі подій міста і безпосередньо бере в них участь.
На території нашого міста є певні місця, які мають своєрідний генетичний код, своє історичне призначення. Так подібне можна сказати і про місце спорудження нового приміщення театру. Ні, там ніколи не стояв театр, але тут жив у першій половині 19 століття талановитий україно-польський драматург Кароль Гейнч, відомий не тільки свого часу популярними театральними постановками, але й тим, що це у його опері «Повернення запорожців з Трапезунду» вперше прозвучала мелодія майбутнього Державного Гімну України. Ось вам музично-драматичний «ген» цього місця.

Кременецький підписав розпорядження обласного виконавчого комітету №493 від 19 листопада 1957 року про проектування будівлі театру в м. Житомирі із залою в 800 місць. Відділ капітального будівництва обласного виконавчого комітету підготовив усі необхідні технічні умови та уклав договір з Київським проектним інститутом «Гіпроград». Керівництво інституту в свою чергу доручило розробляти проект театру архітектору Борису Петровичу Жежерину та головному інженеру Василю Петровичу Пироговському. Перший став автором проекту будівлі, а другий – головним конструктором.